Потреба у воді та питні звички котів

Вступ

Усі ми потребуємо води — без неї нам не вижити. Відомо, утім, що в різних біологічних видів механізми споживання води й підтримання гомеостазу, що склалися в ході еволюції, є різними. Так, домашнім котам притаманні деякі фізіологічні особливості, що допомагають підтримувати водний баланс. Коти без важких наслідків переносять втрату великої кількості рідини — до 20% від маси тіла 1. У ситуаціях, коли коти потребують збереження рідини в організмі, у них виробляється висококонцентрована сеча  2. Є припущення, що ці здібності пояснюються тим, що домашній кіт (Felis silvestris catus) є нащадком африканського дикого кота (Felis silvestris lybica), який нібито є «мешканцем пустелі» (рис. 1). Утім, одомашнення кота, найімовірніше, почалося 9000–10 000 років тому, що збігається з розселенням людини територією так званого «Родючого півмісяця» — території навколо річок Євфрат і Тигр, на якій зараз розташовані Ірак, Сирія, Ліван, Ізраїль, Палестина та Йорданія, — яка в той час аж ніяк не була пустелею. 

Досі не встановлено, чи є зв’язок між цими особливостями й можливою схильністю котів до низки захворювань — зокрема, чи може хронічне зневоднення або вироблення концентрованої сечі з часом призвести до незворотних порушень функції нирок і сечовивідних шляхів? Для дикого кота, тривалість життя якого невелика, це питання, мабуть, не є настільки актуальним, але для домашніх котів, які часом живуть понад 20 років, питання стоїть досить гостро. З іншого боку, домашні коти живуть у зовсім інших умовах (часто не виходять із дому, є не дуже активними та завжди мають доступ до корму) порівняно з дикими котами. Усі ці чинники можуть сприяти розвитку захворювань сечовивідних шляхів або навіть безпосередньо спричиняти їх. З огляду на це, безумовно, слід приділяти особливу увагу питному режиму кота. Фахівці повинні нагадувати про це власникам котів у межах загальних рекомендацій із догляду за твариною або в контексті рекомендацій щодо годування. 

Потреби котів у воді й споживання ними рідин

За стандартними рекомендаціями, коту потрібно близько 50 мл води на кожен кілограм маси тіла щодня  3. Тож котам вагою 4–5 кг показано щодня споживати 200–250 мл рідини. Задоволення цих потреб можливе завдяки споживанню так званої «вільної води» у складі рідин і вологого корму, а також завдяки «метаболічній воді», що виділяється під час окислювальних реакцій. Це означає, що в результаті спалювання одного грама білків, крохмалю або жирів утворюється трохи менше ніж 0,4 г, 0,6 г і 1,1 г води відповідно  4. М’ясо дрібних ссавців і птахів, яким харчуються коти в природних умовах, містить приблизно 70% води  5. Отже, кіт, з’їдаючи щодня 200–250 г такого м’яса (що відповідає його середнім енергетичним потребам), отримує 70% необхідної йому води, навіть без урахування додаткової «метаболічної води». Якщо кіт споживає готовий вологий корм, що містить 80% води (за рекомендованої норми також 250–300 г на добу), це може повністю покривати його потреби в рідині. Дослідження, проведені понад п’ятдесят років тому, показали, що коти можуть забезпечити свій водний баланс, вживаючи лише свіжу рибу або м’ясо° 6.

Оскільки обсяг споживаного корму визначається насамперед потребами кота в енергії° 7, застосування кормів зі зниженою калорійністю або з підвищеним вмістом вологи забезпечує споживання більшої кількості рідини та, відповідно, збільшення обсягу сечі  8, як показано на рис. 2 і рис. 3. Якщо кіт отримує готовий сухий корм, що містить не більше 10% вологи, для задоволення потреб у воді йому необхідне також додаткове джерело води. Більшість досліджень на цю тему свідчать, що коти, яким дають тільки сухий корм, загалом споживають менше води  9 10 11. Це дає підстави вважати, що переважання сухого корму в раціоні сприяє розвитку захворювань нирок і сечовивідних шляхів деяких котів, хоча сучасні наукові роботи дають суперечливу інформацію щодо цього. 

Так, в одному з досліджень 12 сухий корм (у разі застосування його як єдиного компонента раціону або в поєднанні з іншими кормами) визнають чинником ризику захворювань нижніх сечовивідних шляхів котів, не наводячи при цьому окремих даних про розвиток уролітіазу та інших захворювань сечовивідних шляхів. В іншому дослідженні 13 зробили висновок про те, що тип корму, судячи з усього, не впливає на розвиток ідіопатичного циститу в котів (ІЦК): основними тригерами цього захворювання визнають ожиріння і стрес. Крім того, не виявлено зв’язку між споживанням сухого корму і розвитком хронічної ниркової недостатності 14 15. Імовірно, найбільший вплив раціону на патогенез захворювання спостерігається при сечокамʼяній хворобі. Однак значення має не тільки вміст вологи в кормі, а й інші характеристики (зокрема, співвідношення білків, жирів і вуглеводів, катіонно-аніонний баланс). В експериментальному дослідженні уролітіазу 11 було доведено, що в разі підвищення рівня споживання котами рідини знижується ризик утворення каменів оксалату кальцію, але не струвітних каменів. 

Споживання рідини та склад сечі

Склад, питома вага та рівень pH сечі є чинниками, що достовірно визначають імовірність розвитку уролітіазу 16. Усі ці показники пов’язані з раціоном тварини та зі споживанням нею води. Не слід забувати, що обсяг споживання рідини не завжди прямо корелює з обсягом і концентрацією сечі. На концентрацію і склад сечі впливає не тільки вологість корму, а й те, які саме речовини наявні в сечі (особливо важливим є вміст білків і мінеральних речовин). Саме це визначає обсяг сечі, кількість екскретованих мінеральних речовин і рівень pH 17. Із цієї причини результати досліджень, у яких оцінюють вплив певних типів корму та спеціалізованих видів харчування, доволі складно аналізувати, оскільки потрібно врахувати всі зазначені вище чинники.

Питна поведінка домашніх котів

Є багато досліджень, у яких оцінюють споживання води з кормом і виявляють чинники ризику захворювань сечовивідних шляхів. Однак авторам не відомі роботи, у яких цілеспрямовано вивчали б питні звички та вподобання домашніх котів. Різного роду рекомендації на цю тему (наприклад, «коти не люблять пити поблизу від миски з кормом» або «коти віддають перевагу проточній воді, зокрема воді з фонтанчика») зазвичай взято з популярної літератури або обґрунтовано спостереженнями за тваринами в природних умовах. Нещодавно автори провели опитування з метою з’ясувати, як власники заохочують своїх котів до пиття і як вони визначають уподобання тварин у цьому питанні. 

Методи

В опитувальнику пропонувалося вказати вік, породу, стать, наявні в кота захворювання, відомості про спосіб життя (умови утримання, свобода пересування, наявність інших домашніх тварин у домогосподарстві), тип корму, дані про поїлки (тип, кількість, розміщення та матеріал, із якого їх виготовлено), особливості питної поведінки та вподобання тварини. Опитування проводили серед власників котів, які входять до числа наших клієнтів або користуються послугами інших ветеринарних установ, а також на онлайн-платформах.

Результати

Учасники та демографічні дані

Було проаналізовано загалом 549 відповідей. Більшість учасників були з Німеччини та Австрії; частина опитаних проживала у Швейцарії. Кількість котів і кішок була приблизно рівною; майже всі тварини були кастровані чи стерилізовані. Дві третини котів — домашні короткошерсті; серед чистопородних тварин найчастіше траплялися мейн-куни (5%), британські короткошерсті (4%), перські та сіамські коти (по 3%). 

Із них 23% котів вели виключно домашній спосіб життя, 40% могли гуляти на обмеженій території (балкон, тераса, сад), і 37% користувалися необмеженою свободою пересування. При цьому 32% котів жили у великих містах, 25% — у невеликих містах або передмісті, 43% — у сільській місцевості. Окремо утримували 33% котів, з іншими котами — 44%, з собаками — 27%.

Тип корму та стан здоров’я

За даними, наданими власниками, які брали участь у дослідженні, три чверті котів були здоровими. У решти 25% відзначали низку захворювань, серед яких найчастіше згадували хронічну ниркову недостатність, остеоартрит, алергічні реакції та травми. Слід пояснити, що інформація про стан здоров’я котів надходила зі слів власників і не завжди підкріплювалася висновком ветеринарного фахівця. Відомості про типи кормів, які отримували тварини, наведені на рис. 4 та рис. 5. Серед хворих котів було дуже мало тварин, які отримували вологий корм у великій кількості (щонайменше в рівних пропорціях із сухим). Однак явного взаємозв’язку захворювань сечовивідних шляхів із типом харчування не було виявлено. 

Види поїлок і питні звички

Як поїлки для котів у більшості випадків (>80%) вибирали миски з водою; найпоширенішою альтернативою був спеціальний фонтанчик для пиття. Однак із-поміж котів, які мали доступ до обох варіантів, більшість віддавали перевагу мисці. Окрім того, важливим є розмір поїлки, оскільки коти віддають перевагу маленьким поїлкам (<15 см у діаметрі) перед великими. Стосовно матеріалів, із яких зроблено миски, особливих пріоритетів виявлено не було. Використовували переважно керамічні (60%) і пластикові (38%), рідше — металеві (35%) і скляні (13%) миски.

Дослідження не дає змоги судити про те, яким видам поїлок, окрім мисок і фонтанчиків, віддають перевагу коти: альтернатив для збору переконливої статистики надто мало. Однак майже 60% котів щодня або час від часу пили з інших ємностей: лійок, вазонів або людського посуду (рис. 6). Серед котів, що мають доступ на вулицю, половина пила з природних водойм, калюж або вазонів (рис. 7). Коти з необмеженою свободою пересування віддавали явну перевагу вуличним варіантам, а не мискам у будинку. 

Коти здебільшого п’ють сидячи, хоча ті з них, яких випускають на вулицю, нерідко п’ють стоячи. Майже половина (44%) котів не тільки п’є воду, а й грається з нею. 

Найпоширенішим джерелом води була свіжа водопровідна вода; якщо були доступні альтернативні джерела (наприклад, фільтрована водопровідна вода, негазована мінеральна вода, дощова вода), коти віддавали перевагу водопровідній воді (яка в Німеччині та Австрії дуже хорошої якості), хоча домашнім котам, які виходили на вулицю, подобалася й дощова вода. Як зазначили 27% власників, крім води вони пропонують котам інші рідини, найчастіше — звичайне молоко або «молоко для котів» (безлактозне молоко).

Коти, які мають доступ надвір, використовують набагато більше джерел води, ніж коти, які не залишають дому, при цьому більш ніж половина власників (52%) пропонують котам кілька варіантів поїлок. Якщо в котів є можливість вибирати, вони вважають за краще пити не в тій кімнаті, де розташована миска з кормом. Цю особливість було відзначено і в тих котів, яких утримують у приміщенні, і в тих, які бувають надворі. Проте в багатьох випадках (41%) власники розташовують миски для води й для корму поряд.

Коти, які мають доступ надвір, використовують набагато більше джерел води, ніж коти, які не залишають дому, при цьому більш ніж половина власників (52%) пропонують котам кілька варіантів поїлок. Якщо в котів є можливість вибирати, вони вважають за краще пити не в тій кімнаті, де розташована миска з кормом. Цю особливість було відзначено і в тих котів, яких утримують у приміщенні, і в тих, які бувають надворі. Проте в багатьох випадках (41%) власники розташовують миски для води й для корму поряд.

Усі опитані власники котів перевіряли наявність води в мисці кілька разів на тиждень, а понад 90% опитаних перевіряли наявність води в мисці «щодня» або «щонайменше раз на день». 

Три чверті власників щодня миють поїлки. Власники, які випускають котів надвір, зазвичай миють миски водою без спеціальних засобів; власники ж домашніх котів часто використовують засоби для миття посуду або посудомийну машину. Дезінфекційні засоби не використовує жоден респондент. 

Підсумки та обговорення

Головна мета дослідження полягала в тому, щоб визначити, яким способам пиття і джерелам води віддають перевагу коти: це відчиняє двері до практичних рекомендацій власникам. Деякі результати дослідження вже були представлені на міжнародних конференціях 18 19. Під час інтерпретації результатів необхідно враховувати, що дані про котів записували тільки зі слів власників; точність цієї інформації залежить від того, скільки часу власник може присвячувати спостереженню за твариною, а також від низки інших чинників. 

Загалом власники котів добре обізнані про те, наскільки важливим для котів є доступ до питної води (незалежно від вологості корму). Майже всі опитані щодня або хоча б раз на кілька днів перевіряють наявність води в мисці, доливаючи свіжу воду за необхідності; багато власників часто миють поїлки. Але лише половина власників ставить котам кілька поїлок; до того ж, дуже часто миски з водою і кормом розташовують поряд (рис. 9). У зв’язку з цим необхідно звернути особливу увагу на те, що коти зазвичай віддають перевагу джерелам води, розташованим на віддалі від того місця, де вони їдять. Можливо, у цьому проявляється природний інстинкт котячих, оскільки в природних умовах місця харчування розташовані далеко від доступних джерел води. 

Опитування не виявило очевидних уподобань котів щодо матеріалу, із якого виготовлені поїлки. Зате розмір миски має значення: коти охочіше п’ють із мисок невеликого діаметра (рис. 9). Можливо, це пов’язано з тим, що, коли вібриси кота торкаються країв миски й поверхні води, це полегшує коту орієнтацію. 

Щоб заохотити котів до пиття, власникам котів часто рекомендують встановлювати фонтанчики: є думка, що коти нібито віддають перевагу проточній воді (рис. 10). Однак наше дослідження цього не підтвердило; його результати співвідносяться з висновками інших досліджень, у яких не виявили статистично значущих відмінностей між споживанням води з мисок і фонтанчиків, натомість було виявлено значні індивідуальні відмінності та вподобання 20 21. Цікаво, що в одного з дванадцяти котів у дослідженні фонтанчик викликав сильний стрес, аж до проявів агресії, компульсивного догляду за шерстю та блювання 20. 

Індивідуальні вподобання котів проявляються не тільки під час вибору корму, а й у питті. Наскільки відомо авторкам, не проводилося досліджень, у яких зіставляли б поведінкові моделі котів щодо поїлок (їхнього місця розташування, форми та матеріалу) і смаку питної води, як це зазвичай роблять у дослідженнях харчової поведінки 22. Не вивчали також, чи зберігаються в котів набуті вподобання щодо певних видів поїлок. 

Крім того, немає однозначної думки з приводу того, чим обумовлено часте використання альтернативних способів пиття (зі склянок, горщиків для квітів, водойм): чи означає це, що коту не подобається поїлка або місце її розташування, або що тварина виявляє своє природне прагнення користуватися джерелами води, які опинилися поблизу? Також залишається відкритим питання щодо того, що лежить в основі «гри з водою», яку часто можна спостерігати (рис. 11): бажання пити чи нудьга або цікавість до всього нового. 

Стосовно кормів, опитування показало, що серед сучасних власників поширена тенденція частіше готувати корм для котів самостійно або додавати м’ясо до готових кормів порівняно з попередніми звітами. Згідно з дослідженням 2009 року, у якому брали участь власники 243 котів, лише в 1% випадків використовували виключно їжу домашнього приготування, а в 10% випадків — змішане годування 23. За даними останнього опитування, власники самі готують їжу більш ніж для 3% котів (переважно тварини отримують сирі продукти), 26% котів годують і домашньою їжею, і комерційним кормом. Обидва дослідження показують, що найпоширеніший вид годування являє собою поєднання вологого і сухого корму (70% у дослідженні 2009 року і приблизно 75% за даними останнього дослідження). Частка котів, які отримують тільки сухий корм, помітно зменшилася (8% проти 17% у 2009 році). Таку динаміку можна пояснити тим, що в популярній літературі сухий корм часто подають як «нездоровий» — переважно через те, що коти, які харчуються тільки сухим кормом, споживають менше рідини.

Підсумовуючи, зазначимо, що дослідження виявило низку цікавих фактів про питні звички котів і дозволило сформулювати загальні рекомендації для власників тварин, як показано в блоці 1.

Подяки:

Авторки висловлюють подяку докторці Брітті Кіфер-Геккер за участь у розробленні опитувальника, ветеринарним лікаркам Мілені Шмідт і докторці Анні Дойбле за допомогу в зборі даних, і особливу подяку докторці Крістіан Вайсенбахер-Ланґ за допомогу в статистичному опрацюванні інформації. Окремо ми хотіли б подякувати всім ветеринарним лікарям і лікаркам та всім клінікам, які брали участь у проведенні дослідження.

Власники часто звертаються до ветеринарного лікаря за консультацією з питань, повʼязаних із питною поведінкою їхнього кота. Коти можуть отримувати основну частину споживаної ними води з корму, якщо вони харчуються їжею з високим вмістом вологи (комерційний вологий корм або корм, приготований в домашніх умовах на основі м’яса). Однак коти, які отримують переважно (або лише) сухий корм, загалом споживатимуть меншу кількість води. Власникам слід ураховувати, що кіт може мати свої вподобання стосовно споживання води, і те, що природна цікавість тварини може стати причиною випадкового проковтування рідини, яка містить токсичні речовини.