Харчова поведінка котів

Вступ

 Емпатія, напевно, — головне, що змушує нас заводити домашніх улюбленців. Відчуття спільного емоційного досвіду є не тільки основою зв’язку між людиною і твариною, а й джерелом ключових переваг для власників домашніх тварин. У нещодавній науковій заяві Американської кардіологічної асоціації зазначається, що утримання домашніх тварин тісно пов’язане з низкою переваг для здоров’я серцево-судинної системи, але ці переваги також пов’язані з якістю зв’язку, а не просто присутністю домашньої тварини в домогосподарстві 1. 

Хоча кількість досліджень у цій галузі є обмеженою, з’являється дедалі більше доказів того, що домашні тварини з проблемами поведінки можуть негативно впливати на спосіб життя і добробут своїх власників. Наприклад, дослідження за участю власників собак показало, що як серйозні проблеми поведінки (як-от агресія чи тривога, пов’язана з розлукою), так і незначні проблеми (як-от натягування повідця чи неспокій) можуть значно впливати на спосіб життя власника і його задоволеність від володіння домашньою твариною 2. Так само на спосіб життя господаря можуть впливати й коти, які є нетовариськими, схильними до деструктивних дій або випорожнення в неналежному місці в домі.

Домашні улюбленці дають власникам змогу отримати безумовну емоційну підтримку та виявити турботу у відповідь. І виявлення, й отримання турботи приносять людям однакову користь у вигляді позитивних емоцій, а годування є основним способом вираження турботи з боку людини 3. Тому для деяких людей, зокрема для власників котів, пропонування улюбленцю корму та спостереження за процесом його споживання є важливими аспектами виявлення турботи, а деякі власники, яких щодня довго не буває вдома через роботу або з інших причин, можуть вважати годування основною формою контакту зі своїм домашнім улюбленцем (рис. 1).

Така взаємодія чудово підходить таким домашнім тваринам, як собаки, у яких годування є видом соціальної активності, а частота споживання корму є гнучкою. Собаки легко адаптуються до одного, двох або трьох прийомів корму на день. Вони виявляють вдячність, коли їм пропонують корм, і зазвичай приймають обмеження щодо кількості корму та часу годування. Проте котам через особливості їхньої мисливської та харчової поведінки важко пристосуватися до спроб людини виявляти турботу, пропонуючи корм (рис. 2), або виявляти вдячність за це. Насправді, як ми побачимо, невідповідність між харчовою мотивацією та поведінкою котів і людей може призвести до поведінкових проблем, які негативно позначаться на якості життя власника і його зв’язку з твариною.

Що таке нормальна мисливська та харчова поведінка?

У природі за вільного доступу до кормових ресурсів коти їдять більш-менш регулярно впродовж доби 4. Частота споживання їжі може досягати 20 разів на добу 5, хоча, схоже, це залежить від породи. Наприклад, одне невелике дослідження показало, що бенгальські коти в середньому споживають їжу частіше, ніж домашні короткошерсті 6.

У диких котів частота харчування залежить від доступності їжі й успішності полювання, а отже, від наявності здобичі. Коти регулярно відвідують певні місця полювання на своїй території, вибираючи час, коли здобич, найімовірніше, активна або коли її легко зловити. Зазвичай це означає, що коти найактивніше полюють на світанку і в сутінках, хоча можуть полювати також і вночі: у цей час легше зловити птахів, що влаштовуються на ночівлю. Зір котів еволюціонував і є максимально гострим в умовах низької освітленості. Коти не дуже комфортно почуваються в умовах яскравого сонячного світла, а тому бувають менш активними в сонячні дні. Їхня здобич невелика за розмірами — зазвичай це дрібні хребетні та безхребетні тварини 7. Оскільки впольована здобич по суті є однією невеликою «порцією їжі», яка забезпечує організм енергією на кілька годин, насичення відіграє мінімальну роль у регуляції мисливської або харчової поведінки котів. З’ївши здобич, кіт мусить незабаром знову повертатися до полювання, щоб забезпечити себе «наступною порцією» їжі. Зазвичай коти їдять маленькими порціями, оскільки мають невеликий за об’ємом шлунок.

У кожному місці полювання кіт спочатку досліджує запахи чи інші ознаки нещодавньої активності потенційної жертви. Після цього кіт займає засідку, розташовану поблизу від найімовірнішого місця появи здобичі: звідти легко здійснити напад. Кіт може чекати кількадесят хвилин, перш ніж переміститися на інше місце полювання. Хижацькі моделі поведінки запускаються також, коли кіт чує високочастотні звуки або помічає швидкий рух обʼєктів, схожих за розміром на здобич. При цьому кіт завмирає, припадає до землі, щоб бути менш помітним, визначає місце розташування здобичі, чекає, доки та наблизиться (або обережно наближається до неї сам), а потім робить точно розрахований стрибок (рис. 3). Атака буває блискавичною, при цьому кіт стрибає на невелику відстань — зазвичай таку, що лише в кілька разів перевищує довжину його тіла. 

Зір котів слабо фокусується за відстані до об’єкта менш як 15–20 см, тому під час фінальної фази атаки кіт покладається на вібриси й тактильні відчуття навколо пащі. Коли кіт тримає здобич у зубах, сила стиснення щелеп регулюється рефлекторними механізмами. Тому, якщо здобич у зубах починає ворушитися, кіт прикушує її сильніше. Це одна з причин, через які укус кота може бути таким болючим і через які власнику не варто спонукати кота до гри за допомогою рук або ніг.

Моделі мисливської поведінки котів передбачають багато переміщень між місцями полювання, пошуку здобичі й очікування. Вполювавши здобич, кіт відносить її на свою «основну» територію, де зʼїдає її на самоті. Саме тому багато домашніх котів приносять здобич додому: для них дім — найбезпечніше місце, де можна розслабитися. Здобич не є «подарунком» для власника або ознакою того, що коту не подобається корм. Із тієї самої причини деякі коти витягують корми з миски й з’їдають їх деінде: вони бажають, щоб під час цього процесу їх ніхто не бачив. Власник повинен сприймати таку поведінку як знак того, що миска розташовується в невідповідному місці або що коту некомфортно їсти з однієї миски з іншими котами, що живуть у будинку. Коти, які мають вільний доступ надвір, вибирають розташування місць для випорожнення, полювання і відпочинку подалі одне від одного. У котів, яких утримують у приміщенні, відстань між цими функціональними зонами може виявитися недостатньою, у зв’язку з чим вони відмовлятимуться їсти з миски. Слід пояснювати власникам, що миски для корму повинні бути розташовані максимально віддалено від туалетних лотків.

Більшу й небезпечнішу здобич коти часто вбивають одразу ж одним потужним укусом, ламаючи в такий спосіб хребет жертви. Потім за допомогою хижих зубів (верхнього премоляра й нижнього моляра) коти відокремлюють мʼясо від кісток 4. Якщо кіт не голодний, а здобич невелика, кіт може певний час лишати її в живих, щоб відпрацьовувати на ній свої мисливські навички. Зазвичай коти поїдають дрібних ссавців, починаючи з голови, а потім переходять до тулуба й кінцівок. Вони поступово розривають здобич зубами на зручні для поїдання шматочки, але не обов’язково з’їдають її цілком. Їхня мета — поповнити запаси енергії й повернутися до полювання або інших занять. Найменш привабливі частини тушки, як-от кишківник, вони можуть залишити нез’їденими. Якщо кіт уполює більше здобичі, ніж зможе зʼїсти, він може сховати її, заривши в суху землю або прикривши листям. У таких «тимчасових сховищах» коти можуть тримати здобич до кількох годин. Саме тому деякі домашні коти «риють» навколо миски після годування. 

Які смаки є найпривабливішими для котів?

Як і інші мʼясоїдні, коти не розрізняють певних смаків 8, зокрема фруктово-солодких і солоних 9. Вони більш чутливі до смаку й аромату амінокислот і нуклеотидів. Смак деяких амінокислот (наприклад, L-триптофану, який люди визначають як гіркий) може викликати в них неприйняття, тоді як інші (як-от L-гліцин) скоріше будуть для них привабливими. Іноді власники повідомляють, що їхні коти залюбки споживають солоні (наприклад, горішки чи чипси) або солодкі (тістечка чи печиво) смаколики. Мабуть, це трапляється через те, що котів приваблюють невиразні для нас смаки й аромати амінокислот, яких ми навіть не відчуваємо, адже в нас переважає сприйняття солоних і солодких смаків. І хоча коти оцінюють смак їжі зовсім інакше, ніж ми, це не означає, що наші вподобання ніколи не збігаються! Як приклад, коти зазвичай теж відмовляються від продуктів із гірким смаком, уникаючи в такий спосіб отруєння потенційно токсичними речовинами 10.

Первинні харчові вподобання в котів формуються на етапі, коли кошенята спостерігають за харчовими звичками матері й починають наслідувати їх. Проте вподобання можуть змінюватися в міру дорослішання тварини й отримання нею доступу до інших видів кормів, які є у вільному доступі або які дає власник. Деяких котів власники вважають доволі розбірливими в тому, що вони їстимуть. Це може бути зумовлено тим, що в ранньому віці доступ до різних видів їжі й різних смаків був для них обмежений, що призвело до розвитку неофобії. Водночас іноді в котів також проявляється так званий «ефект одноманітності» при виборі їжі 4 вони відчувають дедалі більшу відразу до звичної їжі (включно зі здобиччю), унаслідок чого вони можуть віддавати перевагу новим кормам або вимагати постійного чергування кормів (у межах уже знайомого їм асортименту їжі та смаків). Такий «ефект одноманітності» спонукає кота підтримувати баланс поживних речовин за рахунок вживання різноманітних видів кормів/здобичі, і є більш вираженим у котів, які живуть вільно, ніж у котів, вирощених на готових повноцінних раціонах 11. Можливо, це пояснює, чому деякі домашні коти періодично втрачають інтерес до звичного корму, що спонукає власників пропонувати їм альтернативи.

Які чинники впливають на поведінку котів?

Можливо, найважливішою особливістю мисливської та харчової поведінки котів, як і їхньої поведінки загалом, є те, що вона визначається здебільшого умовами середовища та внутрішніми чинниками, а не соціальною взаємодією. Коли кіт перебуває на своїй території, його поведінку не визначає поведінка інших котів. Полювання, харчування, догляд за собою і відпочинок — це дії, які кіт виконує на самоті. Сигнали, які надходять із довкілля, як-от рівень освітленості або тип рослинності, дають коту інформацію, необхідну для прогнозування того, коли й де з’явиться здобич. Рішення щодо того, чи вирушати на полювання, залежить від фізичного стану й інших внутрішніх мотивів кота (наприклад, кіт може зважувати необхідність доглянути себе, з одного боку, проти необхідності пошуку партнера для спарювання або повернення до полювання — з іншого).

Коти, які мають вільний доступ надвір, зазвичай, установлюють для себе суворий просторово-часовий розпорядок, який включає полювання, харчування, захист території та догляд за собою (рис. 4). Одна з причин цього полягає в тому, що коти, на відміну від собак, не мають специфічних поведінкових механізмів для врегулювання конфліктів, пов’язаних із доступом до спільних ресурсів. Коти для цього мітять територію (наприклад, залишаючи сліди сечі та подряпини від кігтів) і використовують сигнали для збереження дистанції (загрозливі пози, зоровий контакт, вокалізація), які дають їм змогу триматися на віддалі одне від одного. В умовах достатньої кількості їжі й місць для укриття коти можуть добровільно об’єднуватися в колонії, але в цих колоніях все одно не буде такого рівня кооперації, як у групі собак. Натомість у котів, які є членами таких груп, спостерігається підвищений рівень соціальної толерантності. Коти, для яких є характерним високий рівень толерантності, можуть співіснувати з родичами й спільно з ними користуватися перевагами території, багатої на здобич і місця для укриття.

 • Коти їдять до 20 разів на добу невеликими порціями.

 • Вони споживають корм упродовж 24 годин.

 • Полювання й споживання корму для котів не є видами соціальної активності, які залежать від присутності інших котів.

 • Коти дотримуються суворого розпорядку дня, який передбачає полювання, харчування й догляд за собою.

Блок 1. Основні особливості харчової поведінки котів.

А коти з низьким рівнем толерантності ніколи не приєднуються до подібних груп. Завдяки такому поєднанню індивідуалізму і вибіркової зграйності представники котячих виживають у вкрай різноманітних середовищах. Короткий огляд особливостей харчової поведінки котячих представлено в блоці 1.

Наскільки легко коти адаптуються до життя в будинку?

Ця стаття почалася з роздумів про те, що пропонування коту корму є важливим для людей способом виявлення турботи, оточеного найрізноманітнішими соціальними нормами. Водночас зазвичай очікується, що кіт, якому пропонують корм, повинен якось показати, що його потреби задоволені. Так, у деяких культурах вважають ввічливим залишати невелику кількість їжі на краю тарілки, щоб показати, що людина сита й задоволена. В інших, навпаки, вважають грубим не доїсти порцію й не закінчити приймання їжі гучною відрижкою. У будь-якому разі, споживання їжі свідчить про задоволеність, і реакція собак зазвичай добре демонструє цю соціальну норму. 

Коти ж сприймають корм більше як спосіб отримати певну кількість енергії в проміжках між іншими справами. Годування для них не має соціальної значущості, і коти часто з’їдають лише невелику кількість корму, а потім відходять від миски. Власники можуть сприймати це як вияв невдоволення та намагатися пропонувати інші, привабливіші корми. Саме собою це може й не бути проблемою, але в деяких випадках це призводить до ненавмисного перегодовування й розчарування власника.

Серйознішою проблемою є вибір часу і частоти годування. Накладати корм у миску двічі на день можна тільки в тому випадку, якщо корм залишатиметься свіжим і буде доступний коту цілодобово. Інакше кіт не матиме доступу до корму протягом певних проміжків часу.

 Коти, які отримують корм дозовано, намагаються пристосуватися до цього, з’їдаючи за кожне годування значно більшу за необхідну кількість корму, що може завдавати їм дискомфорту. У будинках, де утримують кілька котів, які також мають спільні миски, ситуація ще гірша, оскільки котам доводиться чекати своєї черги, щоб поїсти. Щоб зрозуміти, як це сприймають тварини, уявіть, що замість звичного сніданку, обіду й вечері вам один-два рази на тиждень видають одну величезну порцію їжі, яку доводиться ділити з іншими, не менш голодними людьми, які відчайдушно намагаються отримати свою частку. Годування на вимогу також не завжди задовольняє потреби котів, бо власник зазвичай спить або відсутній саме в ті періоди часу, коли коти найактивніші та потребують їжі (тобто на світанку й надвечір).

 • Котам необхідно мати вільний доступ до корму, щоб вони могли їсти більш-менш регулярно, маленькими порціями, як удень, так і вночі.

 • Для котів цілком природно з’їсти зовсім трохи корму й відійти від миски.

 • Імовірно, найоптимальніший природний спосіб годування кота — це постійно годувати його одним і тим самим видом корму, на додаток періодично пропонуючи в невеликих кількостях  також нові продукти. При цьому відносна одноманітність раціону сприятиме зниженню ризику переїдання.

 • «Розумними годівницями», які стимулюють когнітивні здібності кота, слід користуватися для профілактики переїдання в разі, якщо кіт має необмежений доступ до корму для споживання за необхідності.

 • Власникам необхідно більше грати з котами в ігри, що імітують полювання, і розмовляти з ними — тобто виявляти турботу іншими способами, крім годування!

Окрім невідповідної частоти годування, корм й годування на вимогу прив’язують розпорядок дня кота до розпорядку дня господаря. З огляду на той факт, що коти зазвичай дотримуються суворого розкладу, нерегулярність прокидання або повернення додому власника в різні дні протягом тижня може стати причиною непередбачуваного стресового режиму для тварини.

Щоб продемонструвати важливість регулярного режиму, було проведено щонайменше два дослідження, у яких вивчали значущість установленого режиму й передбачуваності в житті котів. Результати обох досліджень показали, що нерегулярність годування, періодів освітленості, температурного режиму, прибирання та соціальних контактів призводили до почастішання виявів стресової поведінки. В одному дослідженні було показано, що в котів, розпорядок дня яких є непередбачуваним, підвищувався вміст кортизолу в сечі, знижувалася дослідницька поведінка, зростало збудження і частішало прагнення ховатися 12. Інше дослідження показало, що в аналогічних умовах коти на 60% частіше здійснювали сечовипускання поза туалетним лотком і майже в десять разів частіше випорожнювалися поза лотком 13. Це важливе відкриття, оскільки порушення розпорядку, яким піддавали котів під час дослідження, дуже схожі на ті, які змушений терпіти середньостатистичний кіт. Окрім обмежень у доступі до корму коти також часто вимушені миритися з різкими й неминучими змінами освітленості та температури, із впливом різних подразливих чинників і контактами з людьми.

Якщо кіт випорожнюється поза туалетним лотком, власник часто припускає, що до порушень поведінки кота призвели будь-які значні зміни в середовищі його проживання або серйозний стрес. Однак причина може бути комплексною (зокрема, загальний брак суворого розпорядку дня і передбачуваності). Цілком імовірно, що в умовах непередбачуваності середовища найкритичнішим аспектом стає організація годівлі, оскільки в цій сфері потреби кота й людини є найменш сумісними. Водночас саме це найлегше виправити. У багатьох випадках надання котам вільного доступу до корму може допомогти подолати конфлікти між тваринами в будинку або справлянням ними природних потреб у непридатних для цього місцях. Однак важливо також брати до уваги й розташування місць годування в будинку (рис. 5).

Власники часто хвилюються про те, чи варто надавати котам вільний доступ до корму, вважаючи, що це може призвести до розвитку ожиріння. Здебільшого це не є проблемою, якщо корм має досить високий вміст білка і використовуються так звані «розумні годівниці» або іграшки, що вимагають від кота вчинення певних дій для отримання корму (рис. 6), що значно сповільнює споживання корму. Коти, імовірно, їдять, щоб задовольнити свої потреби в білку, і поки вони споживають корм досить повільно, щоб досягти насичення, вони зазвичай не переїдають. Хоча в котів, яких постійно утримують у квартирі, ризик ожиріння може бути вищим через їхню низьку активність, найкращим розв’язанням цієї проблеми є створення для тварин багатого на стимули середовища в поєднанні з належним контролем за харчуванням, а не саме тільки скорочення порцій.

Надаючи котам вільний доступ до корму з використанням «розумних годівниць», ми можемо створити для них максимально природні умови годування, що призведе до зниження рівня стресу і фрустрації. Однак це може спричиняти дискомфорт для власників: такі методи годування позбавляють їх можливості «проявляти турботу». Одне з рішень, що задовольняє потреби власника і кота одночасно, — годування за допомогою «ігор в полювання». Це може бути, наприклад, гра з вудкою (рис. 7). Гра починається з переслідування котом іграшки, яка зʼявляється з-за меблів і зникає за ними, і зрештою «приводить» кота до місця, де заховані ласощі, які можна з’їсти. Так відтворюється вся послідовність дій, що їх виконує кіт під час справжнього полювання. 

Власники часто вважають, що людські цінності застосовні й до котів, особливо коли йдеться про їжу та годування. До завдань ветеринарного лікаря входить консультування власників з основних правил годування (що потрібно й чого не потрібно робити), як показано в блоці 2. Досягти балансу між потребами кота й власника нескладно, якщо власники будуть обізнані про відмінності між тваринами й людьми. Розуміння базових принципів поведінки котів може призвести до поліпшення якості взаємодії власників із тваринами, сприяючи зрештою формуванню міцніших зв’язків між котом і людиною.