Застосування протимікробних засобів для цуценят та кошенят

Вступ

Добре відомо, що цуценята та кошенята – це не просто зменшені версії собак і котів. Віковий період цуценяти і кошеняти охоплює дуже динамічний період життя, під час якого відбуваються значні зміни різних фізіологічних процесів та факторів, які впливають на фармакокінетику ліків і ризик виникнення побічних реакцій. Для цього критичного періоду новонародженості доступна обмежена інформація про види та лікарські засоби. Клінічні випробування оптимальних антимікробних схем і навіть дані про те, чи є антимікробні препарати корисними, для маленьких цуценят і кошенят здебільшого відсутні. Ці фактори ускладнюють розробку схем лікування на основі доказів, які максимізують потенційні терапевтичні переваги при мінімізації ризиків. Крім того, обсяг потенційних ризиків також погано зрозумілий, і навіть якщо такі ризики відомі, нам часто замало інформації про захворюваність і довгостроковий вплив у клінічно значущих ситуаціях.

Неонатальний період також дуже варіабельний і мінливий у мікробіологічному відношенні, оскільки індивід розвиває свою важливу та складну коменсальну мікробіоту. Розгляд «побічних ефектів» зазвичай зосереджувався на взаємодії препарату з пацієнтом, з обмеженим уявленням про взаємодію препарату з мікробіотою. Вплив антимікробних препаратів на симбіотичну мікробіоту є областю, яка викликає все більший інтерес і увагу, але об’єктивних даних у якій наразі мало. Таким чином, правильна оцінка доцільності та використання доказових систем лікування є проблемою в терапії інфекційних захворювань новонароджених.

Фармакокінетика протимікробних засобів у новонароджених

Фармакокінетика включає те, що організм робить з препаратом після прийому, тобто його надходження, всмоктування, розподіл, метаболізм та виведення. Усі ці фактори можуть відрізнятися у новонароджених порівняно з дорослими, а також змінюватися протягом неонатального періоду. Вплив на фармакокінетичні властивості (наприклад, період напіввиведення, біодоступність, об’єм розподілу) може вплинути на потенціал ефективності, а також на ризик побічних ефектів.

Після введення антимікробні препарати повинні всмоктуватися в кровообіг, і цей процес може бути відмінним і навіть непередбачуваним у новонароджених. На всмоктування при пероральному прийомі може вплинути, зокрема, вік (рисунок 1). У перші 24 години життя абсорбція може бути дуже високою, що призводить до неочікуваної та, ймовірно, небажаної біодоступності. Тому потенційно токсичні препарати, які не мають високої абсорбції (наприклад, неоміцин), не варто використовувати у лікуванні дуже молодих тварин. Годування також може вплинути на всмоктування деяких ліків через те, що препарат зв’язується з компонентами молока, або через те, що це унеможливлює введення препарату натщесерце (рисунок 2). Одним з факторів може бути повільніше спорожнення шлунка, оскільки воно може сповільнити всмоктування, але зрештою потенційно підвищити біодоступність через більш тривалий контакт зі слизовою 1. Вищий рівень рН шлунку, ніж у дорослих – типова ситуація у особин в молочний період – може зменшити всмоктування препаратів, які є слабкими кислотами (наприклад, фторхінолонів); одне дослідження повідомляє про нездатність перорального введення енрофлоксацину створити терапевтичні рівні препарату у 6-8-тижневих кошенят (в молочний період), що підкреслює потенційні проблеми 2. Таким чином, хоча інформації про ліки, які зазвичай використовуються у цуценят і кошенят, мало, існують конкуруючі фактори, які можуть збільшити або зменшити пероральну біодоступність у цьому віці.

Також можуть бути використані інші шляхи введення. Введення через шлунковий зонд може  бути необхідне для цуценят і кошенят, яких не можна ефективно лікувати per os, але їхній стан вважається достатньо стабільними та вони мають хорошу моторику шлунково-кишкового тракту. Підшкірне введення може призвести до рівнів препарату, подібних до таких за внутрішньовенного та перорального введення, але на нього може вплинути недостатня гідратація та перфузія, що трапляється частіше у новонароджених в зоні ризику. Для деяких препаратів внутрішньокісткове введення може бути одним з варіантів.

Після абсорбції антимікробні речовини розподіляються через сироватку крові в інші тканини. Новонароджені мають більшу фракцію позаклітинної рідини, майже вдвічі більшу, ніж у дорослих, разом із меншою кількістю жирової тканини та м’язів, що призводить до збільшення розподілу водорозчинних препаратів (наприклад, пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів) і до нижчих рівнів у тканинах відповідно. Нижча концентрація білка в сироватці крові та нижча афінність зв’язування з білком у новонароджених можуть підвищити вільні (активні) рівні препарату для сполук, які сильно зв’язуються з білками, таких як цефовецин, і це також збільшує швидкість виведення. Фактором, який впливатиме на потенційну антибактеріальну ефективність, є наявність вільного антимікробного препарату в ураженій ділянці, тому лікар повинен знати, що, ймовірно, треба буде збільшити або зменшити дозу залежно від препарату та окремого пацієнта.

На метаболізм також може впливати низький рівень ферментів, які беруть участь у метаболізмі ліків у печінці, особливо в перші чотири тижні життя. Нирки є місцем виведення багатьох ліків, і на ниркову екскрецію впливають швидкість клубочкової фільтрації та механізми ниркового канальцевого транспорту, які змінюються з часом. В основному це стосується дуже раннього віку, оскільки функції нирок і печінки зазвичай стають близькими до рівня у дорослих у віці 4-6 тижнів. До цього часу може бути підвищений ризик токсичності, особливо від таких препаратів, як хлорамфенікол, які мають вужчі межі безпеки та залежать від метаболізму в печінці. Дослідження показують, що період напіввиведення енрофлоксацину у 2-, 6- і 8-тижневих цуценят значно коротший, ніж у дорослих, через більшу швидкість виведення, що призводить до нижчих пікових концентрацій препарату 2.

Коригування дозування для новонароджених

Відсутність даних створює труднощі при адаптації лікування для новонароджених. З вищевикладеного очевидно, що існують фактори, які можуть спричинити потребу у вищих дозах (наприклад, більший об’єм розподілу) або, навпаки, у нижчих дозах чи подовжених інтервалах дозування (наприклад, затримка виведення). З огляду на те, що метаболізм і виділення можуть бути непередбачуваними у молодих особин і значно відрізнятимуться залежно від віку в перший місяць життя та в залежності від особини, передбачити фармакокінетику на рівні пацієнта важко, і наразі доказові рекомендації для цуценят і кошенят відсутні. Для високорозчинних у воді препаратів із широким діапазоном безпечної дози  (наприклад, бета-лактами) доцільним є дозування у верхній частині дози для дорослих з інтервалом дозування для дорослих, особливо для особин  віком від 4-х тижнів. Історичні рекомендації літератури, які можуть радити зниження доз для дорослих (іноді суттєво), є необґрунтованими і їх слід уникати. У таблиці 1 наведено поширені протимікробні препарати та запропоновано ймовірні дози для молодих тварин. Коли цуценята та кошенята досягають 6-тижневого віку, більшість протимікробних засобів можна комфортно використовувати у звичайних дозах для дорослих.

Таблиця 1. Потенційні підходи до дозування для маленьких цуценят і кошенят.

Проблеми, пов’язані з конкретними препаратами

Аміноглікозиди

Аміноглікозиди володіють відмінною активністю проти грамнегативних бактерій (включаючи більшість мультирезистентних бактерій та Pseudomonas spp.) і хорошу активність проти стафілококів, з обмеженою ефективністю проти інших грампозитивних бактерій та не діють проти анаеробів. Вони повинні вводитися парентерально і можуть бути пов’язані з нефротоксичністю та ототоксичністю; ризики менші при застосуванні амікацину порівняно з гентаміцином. Ризик нефротоксичності найбільший при дегідратації або поганій перфузії, але частота проявів токсичності невідома. Хоча зазвичай можна побачити інформацію про те, що аміноглікозидів слід уникати цуценятам і кошенятам, фактичних даних, що підтверджують таку рекомендацію, немає, і за необхідності цей клас препаратів використовується у новонароджених інших видів, включаючи людей. Насправді, за повідомленнями гентаміцин є другим найбільш часто використовуваним протимікробним засобом у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених (NICU) після ампіциліну 1. Незважаючи на те, що аміноглікозиди не рекомендуються для рутинного використання, вони можуть бути корисними для культурально-спрямованого лікування проти багатьох мультирезистентних бактерій, а також як емпіричний вибір для покриття грамнегативних бактерій у пацієнтів з особливо високим ризиком (наприклад, сепсис), де ризик токсичності переважує через ризик неминучої смерті від інфекції. Забезпечення хорошої перфузії та гідратації зменшує ризики. Важливим моментом є те, що ранні ознаки токсичності, які спостерігаються у дорослих (розвиток зернистих зліпків), не так часто спостерігаються у новонароджених, що ускладнює моніторинг у таких випадках.

Про дозування цього класу препаратів для маленьких цуценят і кошенят відомо мало. Новонароджені матимуть ширший розподіл препарату, але зменшене виведення нирками. Для лошат використовуються вищі дози порівняно з дорослими конями (наприклад, амікацин 20-25 мг/кг кожні 24 години проти 10 - 15 мг/кг кожні 24 години), але для новонароджених дозування препарату, як правило, подібне до дорослих, хоча з подовженим інтервалом дозування - для немовлят із нормальною вагою при народженні віком до одного тижня рекомендовано введення кожні 30-36 годин 1, але моніторинг препарату зазвичай визначає як дозу, так і частоту. Принаймні теоретично оцінка максимального та мінімального рівнів препарату може дозволити краще підібрати дози для людини, що може вимагати вищої дози (через більший розподіл), але довшого інтервалу дозування (через зниження виведення нирками).

Доксициклін

Доксициклін є протимікробним засобом широкого спектру дії з активністю проти ряду грампозитивних, грамнегативних, векторних і атипових бактеріальних збудників. У той час як використання тетрацикліну може призвести до плям на зубах, у особин в фазі росту 3 вони трапляються рідше, і ці ризики відсутні для доксицикліну, оскільки він не має такої ж здатності зв’язування з кальцієм, як тетрациклін. Тому він не протипоказаний маленьким дітям¹, і немає потреби уникати його використання для цуценят та кошенят через побоювання щодо фарбування зубів або порушення розвитку. Раніше занепокоєння щодо плям на зубах у дітей, ймовірно, сприяло мінімальному дослідженню використання доксицикліну у новонароджених, оскільки доступної інформації наразі мало. Не було виявлено значних відмінностей у фармакокінетиці у дітей віком від 2 до 8 років порівняно зі старшими 4, але даних бракує для дітей молодшого віку. Оскільки дозування загалом вважається безпечним (не змінюється у пацієнтів з нирковою недостатністю), дозування для дорослих також має сенс для кошенят і цуценят.

* https://www.cdc.gov/rmsf/doxycycline/index.html

Цефалоспорини

Цефалоспорини, як правило, є безпечними та ефективними варіантами для молодих тварин. Цефалексин широко використовується і забезпечує відмінне покриття грамнегативних бактерій (наприклад, проти Staphylococcus і Streptococcus spp.) з досить обмеженим ефектом на грамнегативні бактерії. При пероральному застосуванні та з широкою межею безпеки це хороший варіант для ситуацій, коли основна увага приділяється грампозитивним патогенам.

Цефалоспорини третього покоління, такі як цефотаксим і цефтіофур, є хорошими, додатковими варіантами для випадків, коли потрібне охоплення широкого спектру патогенів. Цей клас препаратів забезпечує чудову активність проти грамнегативних бактерій, зберігаючи хорошу активність проти грампозитивних бактерій, але не ефективний проти ентерококів, і майже неефективний проти Pseudomonas spp. (за винятком цефалоспоринів, у тому числі  цефтазидиму, проти синьогнійної палички). Ці антибіотики є хорошими варіантами для культурально спрямовного лікування та емпіричного лікування тяжкохворих пацієнтів, де потрібне надійне охоплення широкого спектру бактерій. Цефотаксим також часто використовується при підозрі на інфекцію центральної нервової системи (ЦНС) через прийнятне проникнення через гематоенцефалічний бар’єр і можливість безпечного введення високих доз. Також можна використовувати пероральний цефподоксим.

Як і у випадку з іншими бета-лактамами, виведення нирками знижене в ранньому віці, хоча широка межа безпеки означає, що воно викликає мінімальне занепокоєння. Проте немовлятам призначають вищі дози та триваліші інтервали дозування (50 мг/кг кожні 12 годин у віці 0-7 днів і кожні 8 годин у віці 7-28 днів) порівняно з рекомендаціями для немовлят старше 28 днів ( 37,5 мг/кг кожні 6 годин) 1.

Цефовецин не рекомендується для звичайного застосування; Оскільки препарат сильно зв’язується з білками, його фармакокінетичні властивості можуть бути зовсім іншими у новонароджених. Це також поганий вибір для лікування E. coli, за винятком інфекцій нижніх сечовивідних шляхів. Оскільки цей препарат найкраще підходить для лікування поверхневого фолікуліту та бактеріального циститу у пацієнтів, де введення є проблематичним, показання для цуценят і кошенят обмежені.

Кліндаміцин

Кліндаміцин є ще одним пероральним варіантом із чудовою активністю проти грампозитивних та анаеробних бактерій. Для людей рекомендовані добові дози 15-20 мг/кг для немовлят віком до 28 днів порівняно з 20-40 мг/кг для дітей старшого віку (в обох випадках розділені на 3-4 дози), хоча 9 мг /кг кожні 8 годин рекомендовано для всіх немовлят із нормальною вагою при народженні 5. Немає даних щодо собак і котів, тому схеми дозування, подібні до тих, що застосовуються для дорослих, ймовірно, є розумними. Нижня межа діапазону дозування може бути розглянута для дуже молодих тварин через очікуване  повільніше виведення.

Фторхінолони

Фторхінолони є чудовими препаратами з активністю до грамнегативних бактерій та мають меншу активність до грамнегативних патогенів і (за винятком прадофлоксацину) не діють проти анаеробів. Найвідомішим занепокоєнням при введенні фторхінолонів тваринам, що ростуть, є розвиток дефектів хряща. Токсичний вплив енрофлоксацину на хондроцити та клітини сухожиль собаки було виявлено in vitro 6,7, а інструкція до продукту для енрофлоксацину в США вказує на те, що мікроскопічні зміни в суглобовому хрящі розвивалися у старших цуценят при 30-денній дозі 5-25 мг/кг. Однак клінічні відхилення не були зареєстровані у 2-тижневих або 29-34-тижневих цуценят, які отримували 25 мг/кг на добу протягом 30 днів. Два недавніх дослідження на лошатах не виявили пошкоджень хрящів після лікування кобил на пізніх строках вагітності 8,9, але серйозні ерозії хрящів були виявлені у 2/2 лошат, які отримували постнатальне лікування стандартними дозами 9. Це узгоджується з попереднім звітом (опублікованим лише як автореферат), у якому відзначено пошкодження суглобового хряща у 4/4 новонароджених лошат, які отримували лікування 10. Обмежена кількість і розмір досліджень ускладнюють оцінку безпеки, так само як і повна відсутність польових досліджень із застосуванням клінічно прийнятних доз для різних вікових груп. Також може бути занепокоєння щодо розриву сухожиль (на основі дослідження культури клітин собак 7), але частота таких випадків у підлітків дуже низька 11, і нічого не відомо про ризики для собак і котів.

Ретинопатія також може бути пов’язана з цим класом препаратів і зареєстрована як дозозалежна проблема у котів, які отримували енрофлоксацин 12. Для зниження ризику рекомендовані нижчі дози (5 мг/кг кожні 24 години); однак вони можуть бути надто низькими для молодих тварин із потенційно зниженим нирковим кліренсом. Нижчі дози також небажані для препаратів, що залежать від концентрації, де високі пікові рівні препарату та співвідношення² AUC:MIC важливі для бактерицидної активності.

² AUC- площа під кривою; MIC = мінімальна інгібуюча концентрація

Загалом ризики, пов’язані з короткочасним застосуванням клінічно значущих доз у цуценят і кошенят  нез’ясовані, хоча вони можуть бути вищими у дуже молодих особин. Проте показань до застосування фторхінолонів цуценятам і кошенятам небагато, оскільки доступні інші безпечніші препарати, які забезпечують подібний антимікробний спектр (наприклад, цефалоспорини 3-го покоління). Їх використання можна розглянути, в ідеалі протягом короткого періоду, в обмежених ситуаціях, коли інші звичайні протимікробні препарати не показані для бактеріальних факторів або факторів пацієнта, оскільки переваги можуть переважати ризики. Менші дози можуть зменшити ризик, але також можуть бути небажаними з точки зору бактерицидної ефективності, тому, ймовірно, найкраще зосередитися на мінімізації тривалості лікування, а не на зниженні дози.

Пеніциліни

Антибіотики цієї категорії, включаючи потенційовані пеніциліни, широко використовуються у новонароджених, зокрема пероральний амоксицилін і клавуланова кислота, а також парентеральний ампіцилін. Вони також широко використовуються у новонароджених інших видів, причому ампіцилін є найпоширенішим препаратом у відділеннях інтенсивної терапії 1.

У новонароджених може бути більший розподіл і повільніше виведення, що було показано у цуценят при застосуванні ампіциліну з відповідною рекомендацією щодо дозування 50 мг/кг внутрішньовенно, для 6-тижневих цуценят кожні 4-6 годин 13. Для молодших цуценят можна розглянути вищі дози. Для новонароджених використовується доза до 200 мг/кг кожні 6 годин порівняно з 20-40 мг/кг кожні 4-6 годин для дорослих. Ампіцилін також можна вводити внутрішньокістково цуценятам і кошенятам у тій самій дозі, що й для внутрішньовенного введення, у випадках коли венозний доступ неможливий 13,14.

Подібний підхід можна застосувати з амоксициліном, препаратом, який значною мірою аналогічний ампіциліну, але має чудову пероральну біодоступність. Враховуючи більший об’єм розподілу та безпеку, для немовлят рекомендовані вищі дози становлять 50 мг/кг перорально кожні 12 годин 15. Через короткий період напіврозпаду, слід розглянути більш часте (кожні 8 год) дозування для старших цуценят і кошенят (наприклад, >1 місяця). Амоксицилін-клавуланова кислота це препарат, який дуже часто використовують у новонароджених, і його можна отримати у легкій формі як пероральну суспензію. Проблеми фармакокінетики амоксициліну такі, як описано вище, але мало що відомо про клавуланову кислоту, тому, як наслідок, було б доцільним використовувати дозування близькі верхньої межі звичних.

Антимікробні засоби та коменсальна мікробіота

Тіло містить величезну мікробну популяцію (мікробіоту) та комплект їхніх генів (мікробіом). Незважаючи на величезний прогрес у нашій здатності вивчати ці складні мікробні популяції, які присутні в кишечнику, дихальних шляхах, шкірі та інших місцях, розуміння того, як ці популяції взаємодіють з хазяїном, а також вплив на мікробіоту та від неї, залишається неясним. Проте незаперечним є той факт, що мікробіота (особливо кишкова фракція) має глибокі та складні взаємодії з організмом, як локально в кишечнику, так і за його межами.

Організм цуценяти або кошеняти вже заповнений мікроорганізмами з моменту родів (якщо не раніше) і це триває протягом усього життя. Новонароджені піддаються впливу мікробіоти матері з її піхви, шкіри, молока, дихальних шляхів і кишкового тракту, а також мікробів із навколишнього середовища, людей, які доглядають за ними, та будь-яких інших контактів (рисунок 3). Ці ранні впливи формують розвиток мікробіоти, а деякі можуть мати довгострокові наслідки. Наприклад, у дітей, народжених шляхом кесаревого розтину, розвивається мікробіота, яка відрізняється від тих, хто народився вагінально, і ці зміни можуть зберігатися місяцями 16. Проте, ймовірно, найсуттєвішим фактором впливу на мікробіоту є вплив антимікробних препаратів, оскільки антимікробна терапія може значно вплинути на кишкову мікробіоту 17,18,19. Ці наслідки можуть зберігатися навіть після закінчення лікування, і така терапія може порушити важливий розвиток коменсальної мікробіоти та вплинути на складну взаємодію з організмом.

Ключовим аспектом імунологічного розвитку є толерантність, коли організм вчиться регулювати імунну відповідь і не реагувати (або надмірно реагувати) на масивне коменсальне антигенне навантаження. Наприклад, використання антибіотиків у немовлят було пов’язане з підвищеним ризиком астми, пов’язаної зі змінами мікробіоти кишечника 20. Інші дослідження також повідомляли про зв’язок між використанням антимікробних препаратів у дітей та подальшим ризиком алергічних розладів, включаючи астму, атопію та харчову алергію 21,22,23. Хоча це не було досліджено на собаках і котах, розумно підозрювати, що зміни мікробіоти кишечника внаслідок раннього застосування антимікробних препаратів можуть так само вплинути на ризик імунологічно опосередкованих захворювань, таких як атопія та харчова алергія. Прийом антимікробних препаратів матір’ю під час вагітності також може вплинути на мікробіоту людей (можливо, те саме відбувається і в інших видів), а пренатальний вплив антимікробних препаратів пов’язаний із підвищеним ризиком алергічних захворювань у людей 23. Хоча антимікробні препарати необхідні для лікування бактеріальних захворювань, ці проблеми підкреслюють необхідність належного управління антимікробними препаратами. Заходи щодо зниження ризику захворювання (наприклад, правильний догляд, і належний післяпологовий догляд) із застосуванням протимікробних препаратів, обмеженими там, де це чітко показано, можуть мати тривалий корисний вплив на здоров’я цуценят і кошенят.

Приклади застосування антимікробних засобів у новонароджених

Захворювання дихальних шляхів

Інфекційні захворювання дихальних шляхів є поширеним явищем, особливо в розплідниках і притулках, де тварини часто пересуваються та змішуються. Може бути задіяний ряд патогенів, лише частина з яких є бактеріальними. Навіть якщо залучені бактеріальні збудники, антимікробне лікування не завжди потрібне, на рішення впливають тяжкість захворювання, наявність ураження нижніх дихальних шляхів і вік тварини.

Доксициклін є хорошим вибором для лікування інфекції верхніх дихальних шляхів, якщо він має бактеріальний компонент, або якщо існує занепокоєння щодо прогресування бактеріальної пневмонії. Цей препарат також показаний при підозрі на наявність Mycoplasma spp., хоча визначення релевантності цього організму може бути складним завданням. Амоксицилін/клавуланова кислота можуть розглядатися при захворюваннях легкого та середнього ступеня тяжкості, але є субоптимальними порівняно з доксицикліном через резистентність деяких важливих патогенів (наприклад, Bordetella spp.), відсутність активності проти Mycoplasma, відносно низьку активність проти бета-лактамази, яку продукують грамнегативні бактерії, і відносно слабке проникнення рідини епітеліальної оболонки.

  При більш тяжкому або швидко прогресуючому захворюванні показано використання антимікробних препаратів широкого спектру дії. При такій тяжкості захворювання зазвичай показано парентеральне лікування (наприклад, цефотаксим, цефтіофур, ампіцилін + амікацин, кліндаміцин + амікацин); однак з них лише кліндаміцин має певну активність проти Mycoplasma, і то незначну. Оскільки цей мікроорганізм у кращому випадку виконує роль супутньої інфекції у пацієнтів із серйозним захворюванням, ці препарати залишаються хорошими варіантами для осіб із ознаками важкої бактеріальної пневмонії з сепсисом або без нього. Пероральне лікування можна застосовувати пацієнтам із хорошою моторикою шлунково-кишкового тракту; варіанти включають цефподоксим, але тяжкохворим пацієнтам його слід уникати. Коли ураження очей є основною клінічною проблемою, місцеві протимікробні засоби можуть бути єдиними потрібними у цьому випадку

Сепсис

Сепсис - це гострий життєво-небезпечний стан, що потребує термінової та ефективної антимікробної терапії. Ідеальним є лікування, яке базується на культуральному дослідженні зразків крові або посівах зразків з інших уражених ділянок. Результати доступні лише через кілька днів після початку лікування. Таким чином, потрібне швидке та ефективне емпіричне лікування, і якщо немає твердої підозри на причину (наприклад, розвиток сепсису з відомого септичного вогнища, з якого були отримані результати посіву), потрібне емпіричне застосування антибіотиків широкого спектру дії, з особливою ефективністю проти ентеробактерій, стафілококів і стрептококів. Парентеральне введення показане через можливість поганої абсорбції при пероральному прийомі, з застосуванням внутрішньовенне введення. Різні варіанти охоплення широкого спектру включають цефалоспорини 3-го покоління (наприклад, цефотаксим, цефтіофур) або комбінації кліндаміцину та амікацину або ампіциліну та амікацину. Цефотаксим або цефтіофур, ймовірно, є безпечнішими варіантами початку лікування для пацієнтів із серйозними ускладненнями через підвищений ризик нефротоксичності та ототоксичності у пацієнтів із зневодненням або з поганою перфузією за інших причин. Ці препарати, разом з ампіциліном або без нього, є загальною рекомендацією при неонатальному сепсисі у людей. Цефовецин не показаний через його неактивність проти кишкової палички в тканинах і нечітку фармакокінетику у новонароджених. Якщо є підозра на ентерококове зараження - найчастіше це стосується лікарняних інфекцій - ампіцилін повинен бути частиною обраної схеми (наприклад, ампіцилін + цефотаксим, ампіцилін + амікацин).

Неонатальна діарея

Неонатальна діарея поширена у більшості видів і може мати безліч інфекційних і неінфекційних причин (наприклад, пов’язаних з харчуванням). Діарея сама по собі не є показанням до антимікробної терапії та може бути протипоказана, оскільки може мати згубний вплив на мікробіоту. Рішення про антимікробну терапію повинні ґрунтуватися на системному статусі пацієнта та наявності обґрунтованого занепокоєння щодо сепсису або високого ризику його розвитку. Зміна психічного стану, аномальна температура тіла та кривава діарея можуть викликати занепокоєння щодо бактеріальної транслокації та сепсису, і все це є обґрунтованими показниками для початку антимікробної терапії. Оскільки протимікробні препарати спрямовані на лікування або профілактику сепсису, використовують такий самий підхід як і при лікування сепсису (наприклад, цефотаксим, цефтіофур).

Висновок

Протимікробні препарати потенційно можуть врятувати життя, але вони також можуть змінити життя через несприятливі наслідки та довгостроковий вплив на розвиток. Правильне та ефективне застосування протимікробних препаратів у новонароджених ускладнюється відсутністю даних, тому необхідно робити припущення щодо дозування. При виборі препаратів і режимів дозування необхідно враховувати відмінності між молодими та дорослими тваринами, щоб максимізувати ймовірність ефективності та мінімізувати ризик побічних ефектів. Перш за все, слід докласти зусиль для оптимізації здоров’я матері та новонародженого, щоб зменшити потребу в протимікробних препаратах, усунувши проблеми щодо невизначеного дозування та довгострокових ефектів.