Вакцинація та імунітет кошенят

Вступ

Вакцинологія котів зазнала значних змін за останні кілька десятиліть. Хоча інфекційні агенти, проти яких ми вакцинуємо кошенят, суттєво не змінилися, в інших контекстах відбулися величезні зміни. Поглибилися знання та розуміння біології деяких інфекційних збудників та ролі вакцинації у профілактиці інфекційних захворювань, які вони викликають; значно змінилися рекомендації щодо термінів, віку та частоти вакцинації та ревакцинації; отримані додаткові знання про імунітет матері та його вплив на імунітет кошенят; кардинально змінився науковий дизайн представлених на ринку вакцин для котів; модифіковані затверджені та рекомендовані місця для ін'єкцій. Крім того, відбулась справжня революція у способах взаємодії з нашими пацієнтами-котами. Ці зміни роблять вакцинацію котів складнішою для впровадження, але й кориснішою, ніж будь-коли раніше. Вони також впливають на всі етапи життя домашніх котів, причому базис для імунітету та комфортних для котів (сat-friendly) консультацій ветеринарних лікарів закладаються в перший рік життя. У цій статті розглядатимуться протоколи вакцинації та їх застосування для молодих домашніх котів насамперед з точки зору країн Північної Америки. Більш детальну інформацію щодо всіх етапів життя тварин див. у нещодавно оновлених рекомендаціях AAHA/AAFP1¹ 1.

¹ AAHA: American Animal Hospital Association - Американська асоціація ветеринарних клінік; AAFP: American Association of Feline Practitioners - Американська асоціація ветеринарних лікарів, які працюють із котами.

Материнський імунітет

Материнський імунітет у формі материнських антитіл (МА) пасивно передається від імунної системи годуючої матері до кошеняти під час лактації. Трансплацентарна передача антитіл є незначною у тварин родини котячих 2. На доступність імуноглобулінів IgA та IgG для новонародженого впливає концентрація білків у молозиві, об’єм споживання та здатність кишечника новонародженого поглинати білок, причому всі ці фактори з часом значно змінюються. Концентрація імуноглобулінів найвища в молозиві, при цьому їхній рівень швидко знижується вже через 3 дні після родів 3. В основному, новонародженізасвоюють імуноглобуліни у перші 24 години життя, хоча дані свідчать про те, що всмоктування різко знижується вже через 16 годин 3. Кошенята, які не споживають достатньої кількості молозива протягом перших 24 годин після народження, будуть в зоні ризику недостатньої пасивної передачі імуноглобулінів, що збільшить ризик розвитку інфекційних захворювань у період, коли імунна система ще не розвинена.

MА зберігаються в організмі кошеняти протягом різних періодів часу, залежно від титру антитіл у матері та кількості імуноглобулінів, засвоєних новонародженим. Найнижчий рівень може бути досягнутий у віці від 3 до 4 тижнів 2, хоча деякі кошенята зберігають високий рівень після 16 тижнів 4. Незважаючи на те, що MA забезпечують захист новонароджених з імунною недостатністю, це вважається однієюю з найпоширеніших причин неефективності вакцинації 1. Завдяки механізму негативного зворотного зв’язку сироваткові MA можуть перешкоджати виробленню власних імуноглобулінів у кошенят, їх  присутність також може призвести до нейтралізації антигенів, отриманих з вакциною, обмежуючи таким чином імунну відповідь на вакцину. Тому між втратою MA та розвитком індивідуального імунітету існує «вікно чутливості», коли рівні MА можуть бути достатньо високими для перешкоджання розвитку вакцинозалежного імунітету, але недостатніми для захисту від природної інфекції 1. Це вікно чутливості необхідно враховувати при розробці протоколів вакцинації кошенят. З цієї причини вакцинація проти вірусного ринотрахеїту/каліцивірусу/панлейкопенії котів (FVRCP) може бути успішнішою, якщо проводити її кожні 2-4 тижні, поки кошеняті не виповниться 16-20 тижнів 1. Точний інтервал між ревакцинаціями має відповідати рекомендаціям виробника, але останню ревакцинацію в ідеалі проводять через 3-4 тижні після того, як рівень MA знижується нижче рівня перешкоджання, який може відрізнятися у різних виводках, а також різнитися в кошенят з одного виводку; грає роль і те, від якого інфекційного захворювання вакцинують пацієнта. Найновіші настанови 1, 5 рекомендують проводити ревакцинацію комплексною вакциною (FVRCP) не в 1- річному, а в 6-місячному віці.

Перегляд концепцій вакцин – розробка вакцини

У всьому світі доступні численні комерційні вакцини, спрямовані проти кількох збудників інфекцій котів. Робоча група з вакцинації котів AAHA/AAFP у 2020 класифікувала вакцини проти цих збудників за рівнем відносного ризику, ефективності та безпеки вакцини як «базові» та «додаткові» (таблиця 1). Вакцини розроблені з використанням різноманітних підходів, включаючи інактивовані (вбиті), модифіковані живі (атенуйовані, або ослаблені) і генно-інженерні рекомбінантні субодиничні вакцини. Кожна розробка базується на різних стратегіях індукції імунітету, вибір яких залежить від багатьох факторів, включаючи інфекційного агента, технологію вакцинації, що застосовуватиметься, імунну відповідь господаря та можливі небажані реакції. Основне розуміння цих відмінностей, а також усвідомлення того, який тип вакцини вводиться, має вирішальне значення для розуміння впливу на пацієнта; вони включають тип імунітету, ефективність і можливі небажані реакції на вакцину.

Таблиця 1. Рекомендації щодо вакцинації домашніх кошенят. Згідно з протоколами, вакцинацію починають з віку 4-6 тижнів, ревакцинацію проводять з інтервалом 3-4 тижні до 16-20-тижневого віку для FVRCP (проти вірусного ринотрахеїту (герпесу), каліцивірусної інфекції та панлейкопенії котів)  і через 3-4 тижні після первинної вакцинації для FeLV (проти лейкемії котів) і FIV (проти вірусного імунодефіциту котів).

Вбиті вакцини містять інактивовані вірусні частинки, які не здатні викликати активну інфекцію у пацієнта. Відповідна стимуляція імунної відповіді часто вимагає додаткових інгредієнтів вакцини, які можуть включати використання ад’ювантів. Вони посилюють запалення в місці ін’єкції, стимулюють вроджений імунітет та викликають необхідні імунні реакції. Сполуки, що використовуються у вакцинах, включають повний ад’ювант Фрейнда, солі алюмінію, ліпіди в емульсіях на водній основі, ад’юванти на основі сапоніну та ліганди (олігонуклеотиди). Реакція на вакцинацію вбитою вакциною має перш за все антитільну/гуморальну природу, що зазвичай викликає слабшу імунну відповідь порівняно з іншими технологіями, при цьому імунітет триває протягом коротших періодів часу. У цьому випадку, ймовірно, необхідні частіші ревакцинації.

Модифіковані живі (атенуйовані) вірусні вакцини (МЖВ) містять вірусні частинки, які мають часткову життєздатність зі зниженою здатністю до інфікуватння клітин-господаря. Ця ослаблена вірусна активність генерує імунну відповідь, яка імітує захист від природної інфекції та включає як гуморальний (опосередкований антитілами), так і клітинний імунітет, не викликаючи фактичного захворювання. Відповідь на МЖВ зазвичай є швидшою порівняно з убитими вакцинами. За відсутності MA може бути достатньо лише однієї дози вакцини для забезпечення захисту.

Найпоширеніші у втеринарній медицині рекомбінантні вакцини містять ген або гени, що кодують білок(-и) інфекційного агента, «вшиті» в генетичний матеріал вірусу неспорідненого виду. Наприклад, ген, що кодує поверхневий антиген сказу був вбудований у вірус віспи канарок для створення рекомбінантної вакцини проти сказу. Вакцинний вектор не може викликати захворювання у котячих, але дозволяє презентувати цільовий вірусний антиген імунній системі.

Перегляд концепцій вакцинації – небажані реакції

Вакцинація є повсякденною практикою у ветеринарній медицині, вона, як правило, проходить без ускладнень і має низький ризик. Оскільки імунна система розпізнає вакцину та реагує на неї, можуть виникнути незначні небажані реакції. Ця нормальна імунна відповідь включає вивільнення цитокінів, які, імітуючи відповідь на інфекцію, спричиняють системні ефекти, такі як лихоманка, біль у суглобах і загальне нездужання. Уражене кошеня може отримати користь від симптоматичного лікування, щоб зменшити будь-які негативні наслідки, але термін «реакція на вакцину» у застосуванні до цих типів природних небажаних реакцій є неправильним і може викликати недовіру до вакцин з боку власника. Пояснення очікуваних природних реакцій на щеплення та потенційних пов’язаних з цим побічних ефектів допоможе попередити власника про них, полегшить раннє лікування та дозволить уникнути недовіри до щеплення.

Рідше, у пацієнтів можуть спостерігатися такі небажані реакції на вакцини, як тривала лихоманка, блювота, діарея, а також втрата апетиту або анорексія. Такі реакції можуть бути обумовлені описаними вище побічними ефектами, за яких тварина не отримала належного лікування. У котів рідко спостерігаються важкі, гострі реакції, такі як раптова блювота, діарея, тахікардія, тахіпное, дезорієнтація та/або колапс. Якщо такі гострі реакції все ж таки виникають, частіше за все це відбувається перед від’їздом з ветеринарної клініки, але власники повинні знати про потенційну можливість таких реакцій, щоб мати змогу негайно повернутися для надання невідкладної допомоги.

Поствакцинальна саркома (ПВС) є найбільш частою зареєстрованою причиною постінєкційної саркоми (ПІС) у котів 1. Швидкість появи низька та змінюється залежно від георгафічного розміщення, а розвиток ПІС складний і погано вивчений. Запальний компонент у місці ін’єкції може відігравати певну роль, хоча прямих доказів причинно-наслідкових звязків не було виявлено. Можливо, певну роль відіграють генетичні мутації, в тому числі в генах-супресорах пухлин і онкогенах. Вважається, що наявність запальних ад’ювантів у певних типах вакцин є фактором, що сприяє цьому. Причинно-наслідкові дані залишаються непереконливими, хоча окремі повідомлення свідчать про зниження захворюваності на ПВС при застосуванні вакцин без ад’ювантів. Оскільки ПІС є дуже інвазивними новоутвореннями, які буває дуже важко видалити хірургічним шляхом, слід уважно стежити за будь-яким підозрілим набряком або утворенням у місці, де точно або ймовірно, була введена вакцина. Протокол 3-2-1 містить вказівки щодо того, як поводитися з ними; з області будь-якої реакції в місці ін'єкції, яка зберігається більше 3 місяців, має розмір більше 2 см і/або збільшується в розмірах протягом одного місяця після ін'єкції, проводять клиноподібну біопсію 6. Ексцизійна біопсія не є доцільною, оскільки вона, швидше за все, пропустить межі, що дасть можливість місцевоінвазивній ПІС продовжувати поширюватися та ускладнить подальше видалення. Хірургічне розсічення вимагає специфічної діагностики та планового підходу, що включає дві фасціальні площини. Через відсутність повного розуміння етіології ПВС і з огляду на жорсткі вимоги до хірургічного втручання, усі вакцини для котів слід вводити нижче ліктьового або колінного суглоба, або в дистальний відділ хвоста (рисунок 1).

Перегляд концепцій вакцинації – протоколи вакцинації кошенят

Підготовка плану вакцинації для кошеняти починається з урахування потреб окремої тварини. Фактори, які слід враховувати, включають екологічні фактори ризику, епідеміологічні фактори, доступність вакцини та фактори способу життя. Власник може мати дуже конкретні цілі щодо майбутнього способу життя свого кошеняти; це може включати статус єдиного кота в родині, який живе виключно вдома, він може проживати в сім’ї з кількома котами з постійним доступом на вулицю, або він може бути десь посередині між цими двома крайнощами. Незалежно від плану, спосіб життя кота цілком може змінитися в майбутньому, тому протоколи вакцинації слід розробляти з припущенням ймовірності контакту з іншими котами. Навіть якщо власник впевнений у меті домашнього способу життя свого кошеняти, слід визнати, що домашні коти жодним чином не вільні від ризику інфекційних захворювань.

При розробці плану вакцинації також необхідно враховувати, чи класифікується конкретна вакцина як базова чи додаткова. Базові вакцини – це ті, які рекомендуються для всіх кошенят, незалежно від способу життя, включно з тими, що мають невідому історію вакцинації, і включають ті, що захищають від зоонозних захворювань, таких як сказ. Такі вакцини повинні забезпечувати надійний захист від поширених хвороб з відомою значною захворюваністю та смертністю. За визначенням робочої групи AAAH/AAFP герпес-1 котів (FHV-1),  каліцивірус котів (FCV), вірус панлейкопенії котів (FPV), вірус сказу та вірус лейкозу котів (FeLV) є основними інфекційними агентами, проти яких слід вводити вакцини всім кошенятам (табл. 1). Додаткові вакцини проти певних інфекційних агентів – це ті, що вважаються необов’язковими, виходячи з ризику контакту, географічного поширення, поточного та можливого майбутнього способу життя пацієнта. Додаткові вакцини включають вірус лейкемії котів (для котів старше 1 року), Chlamydia felis і Bordetella bronchiseptica. Вакцини від клінічно малозначимих захворювань або захворювань, що добре відповідають на лікування, а також вакцини, клінічні доказові дані щодо ефективності яких мінімальні або відсутні або при застосуванні яких існує підвищений відносний ризик розвитку небажаних побічних реакцій, позначені як «не рекомендовані». В даний час робоча група не рекомендує застосовувати вакцини від вірусу інфекційного перитоніту котів (FIPV).

За винятком інтраназальної FHV-1/FCV (яку можна розпочинати вже у віці 4 тижнів), вакцинацію слід розпочинати для всіх домашніх кошенят на 6-8 тижні життя. Такий ранній початок сприяє більшій взаємодії з ветеринарною командою протягом періоду соціалізації кошеняти. Початкова вакцинація FVRCP повинна бути проведена під час цього першого візиту. Спеціальна група AAHA/AAFP рекомендує проводити ревакцинацію проти FVRCP кожні 3-4 тижні до 16-20-тижневого віку з подальшою бустерною ревакцинацією у віці 6 місяців, коли материнські антитіла зникнуть, замість першої ревакцинації у віці одного року. Інтраназальну вакцинацію FHV-1/FCV можна розпочинати у віці від 4 до 6 тижнів з подальшою ревакцинацією кожні 3–4 тижні до віку 16–20 тижнів. Вакцинація FeLV вважається основною для домашніх кошенят, і її слід починати у віці 8 тижнів, другу дозу вводити через 3–4 тижні з подальшою ревакцинацією у віці 1 року (табл. 1).

Сказ — це зоонозне захворювання з високим рівнем смертності, яке викликає серйозне занепокоєння в сфері охорони здоров’я в усьому світі. Обов’язкова вакцинація домашніх тварин проти сказу є загальноприйнятою в багатьох країнах, і команда ветеринарних лікарів повинна ознайомитися з місцевим законодавством, щоб надати точні рекомендації щодо вакцинації. Час вакцинації кошенят від сказу має ґрунтуватися на інструкціях виробника, часто починаючи не раніше 12 тижнів, найчастіше у віці 16 тижнів. Бустерну вакцину слід вводити у віці одного року. Крім цього, з таким самим інтервалом можна вводити вакцини, які були юридично схвалені для тривалого 3-річного використання. Для всіх інших продуктів рекомендована щорічна ревакцинація.

Тестування на ретровіруси та вакцинація

Тестування на ретровіруси рекомендовано для всіх нових пацієнтів-кошенят, 7, з додатковим тестуванням на FeLV та FIV через 30 і 60 днів відповідно після першого тесту. Для зручності використання другий набір тестування можна проводити через 60 днів або більше. Перед вакцинацією статус кошенят за ретровірусними інфекціями повинен бути відомий, причому перед вакцинацією проти FeLV або FIV повинен бути отриманий хоча б один негативний результат. Вакцинація проти FeLV не заважає поточним стандартним методам тестування, які вимірюють вірусний антиген або вірусну РНК. Стандартне тестування на FIV включає вимірювання антитіл до FIV, і тому вакцинація призведе до хибнопозитивного результату. Це важливий фактор у певних географічних регіонах, таких як Австралія, де зазвичай проводиться вакцинація проти FIV, і антитіла, утворені як реакція на вакцини проти FIV, можуть зберігатися більше 7 років 8. Цільова група з тестування та лікування ретровірусів котів 2020 року рекомендує проводити подальше тестування для всіх позитивних випадків FIV та FeLV, використовуючи тест ELISA іншого виробника або іншого типу 7.

Кошенята мають підвищений ризик інфікування FeLV під час контакту, при цьому ризики зменшуються з віком 7, тому, як зазначено вище, вакцинація проти FeLV рекомендована всім кошенятам незалежно від способу життя. Згідно з поточними дослідженнями, недостатньо доказів того, що вакцинація запобігає всім наслідкам інфекції FeLV, однак вона дає достатній захист для виправдання використання вакцини 7. Незважаючи на протилежні припущення, австралійське дослідження 2019 року показало, що загроза FeLV у загальній популяції котів у цій країні все ще висока, і це вимагає постійного тестування, вакцинації та належного лікування потенційно інфікованих або відомих інфікованих популяцій 9.

Вакцинація FIV обмежена в усьому світі; однак у таких регіонах, як Австралія, де FIV має більшу поширеність, вакцина все ще доступна. У цих регіонах кошенятам, що знаходяться у групі підвищеного ризику зараження FIV (спосіб життя, географія), рекомендується отримати вакцину проти FIV якщо це можливо; її слід починати з 8-тижневого віку, з другою дозою через 3-4 тижні, а потім проводити ревакцинацію щорічно. Перед вакцинацією слід підтвердити негативний статус на ретровіруси, оскільки хибнопозитивні результати можуть виникнути вже через кілька тижнів після першої вакцинації. Рекомендації 2020 надають додаткову інформацію щодо тестування та поради з вакцинації на основі способу життя та географічного розташування 7.

Харчування для життя

Харчування забезпечує організм будівельним матеріалом для нормального, здорового росту та закладає основу для здорового дорослого життя. Поради ветеринарного лікаря є неоціненними у цьому питанні, вони покращують стосунки між лікарем та клієнтом та зміцнюють довіру для майбутніх візитів, у тому числі візитів для вакцинації. Ще до першого візиту до клініки команда ветеринарів може дати вказівки щодо годування кошенят, коли вони переходять від вигодовування молоком до твердого корму. Щоб розвинути відчуття текстури корму, ідеальним варіантом буде давати кошенятам як консерви, так і сухий корм із різними текстурами та смаками, особливо в період соціалізації. Це полегшить прийняття будь-яких необхідних змін у харчуванні в дорослому віці. Під час вибору корму ідеально підійде високоякісний збалансований раціон для кошенят, бажано від виробника, у штаті якого є ветеринарні дієтологи та з високими стандартами контролю якості вхідних інгредієнтів і вихідних кінцевих продуктів, що показує орієнтованість на безпечні та високоякісні раціони. Коли кошенята стають дорослими, «візит на перший день народження» до ветеринарного лікаря для оцінки маси тіла та вгодованості допоможе тримати кошенят в належній кондиції тіла. Цей візит є чудовою нагодою допомогти власнику перевести тварину на «дорослий» корм, сприяючи кращому розумінню контролю маси тіла та зміцненню зв’язку між ветеринарним лікарем, клієнтом та пацієнтом. Крім того, під час цього візиту можна переконатися, що бустерні ревакцинації проведені вчасно або записатися на прийом для введення необхідних вакцин.

Консультації, комфортні для кошенят (kitten friendly): зміцнення зв'язків на все життя

У 2012 році Міжнародне товариство фелінології (The International Society of Feline Medicine (ISFM)) і Американська асоціація фелінологів (The American Association of Feline Practitioners (AAFP)) створили концепт комфортної для котів клініки (Cat Friendly Clinic), і відповідну програму дружньої до котів практики (Cat Friendly Practice Program). Відтоді принцип Cat-friendly став загальноприйнятим у фелінології в усьому світі, і ця концепція застосовується до ветеринарного обслуговування кошенят так само, як і до будь-якої іншої вікової групи. Період соціалізації домашніх котів починається приблизно у віці 2-3 тижнів і закінчується у віці близько 9-10 тижнів 10, і це важливий період для отримання гарного досвіду під час відвідування ветеринарного лікаря. Оскільки проміжок часу короткий, дуже важливо у цей час сформувати у кошеняти позитивний досвід відвідування клініки. Згідно з протоколами, вакцинація кошенят починається у віці 4-6 тижнів, тому у ветеринарних фахівців, можливо, є лише 1-3 спроби на те, щоб сформувати у кошеня позитивний досвід. Візити до ветеринарного лікаря повинні включати Cat-friendly взаємодію, з великою кількістю позитивного підкріплення, проводитися з мінімальними обмеженнями або без обмежень, створюючи умови для комфору пацієнта та власника під час майбутніх візитів та зміцнюючи стосунки між ними. Започаткування принципу Cat-friendly може початися з невеликих змін у клініці 11, і як ISFM, так і AAFP пропонують програми для допомоги в цьому. Спеціалісти, які працюють у клініці, також можуть отримати сертифікат «Cat Friendly Certified» від AAFP.

Навіть незначні зміни дозволять покращити досвід відвідування ветеринарної клініки для кошеняти, його власника та співробітників клініки (таблиця 2). Кошенята грайливі та легко відволікаються, тому для завершення фізичного огляду, введення необхідних щеплень та інших ліків ветеринар повинен творчо підходити до взаємодії з ними. Утримування із застосуванням сили та агресивне поводження лише щоб «виконати свою роботу» чи «бо з кошеням важко впоратися» налаштує всіх учасників візиту на невдачу під час майбутніх консультацій. Людське нетерпіння може сприяти так званій «неспокійній» поведінці. Шлях полягає в застосуванні підходу, зосередженого на пацієнті, з пошуками способів заспокоїти кошеня, відволікаючи його кормом, іграшками, поглажуванням та іншими загальноприйнятими формами позитивного підкріплення (рисунок 3). При відповідному відволіканні можливе введення вакцин у рекомендовані місця ін’єкцій (рисунок 4).

Таблиця 2. Пропозиції щодо принципів створення комфортних для котів умов стосовно кожного етапу візиту до ветеринарної клініки, починаючи з дому власника. Вони необхідні для забезпечення позитивного та корисного досвіду ветеринарного обслуговування на самому початку життя тварини.

Висновок

Вакцинація кошенят необхідна для забезпечення належного імунітету до поширених і потенційно небезпечних інфекційних захворювань. Вони є ключовим компонентом загального профілактичного догляду за кошенятами, але не менш важливо те, що вони дають можливість для взаємодії, під час якої ветеринарна команда зможе підготувати основу для позитивного досвіду та позитивних майбутніх взаємодій. Застосування принципів створення комфортних для котів умов при профілактиці захворювань за допомогою відповідних вакцин, які обираються на підставі потреб пацієнта, закладає основу для благополуччя тварини в майбутньому.